Вкрасти не можна купити

Вкрасти не можна купити!

Вам ніколи не приходила у голову думка, що у цьому житті все взаємопов’язане та взаємозалежне? Гармонія людського буття завжди визначала успішність будь-якого бізнесу та почуття самодостатності кожного з нас. Адже не дарма говориться у народній мудрості: життя — це чергування білих та чорних смуг. Хто з нас не давав собі клятву, що «з понеділка почне займатися вранці гімнастикою»? Або, наприклад, у середу «викурить свою останню сигарету»? Або у «наступну п’ятницю» вип’є тільки одну пляшку пива? І якщо спроба була успішною, то згадайте — наскільки змінювався навколишній світ та власне ви самі. Ви пишалися собою, перебували у піднесеному настрої, підвищувалася ваша самооцінка, з’являлася впевненість у завтрашньому дні: який я молодець, мені будь-яка справа по плечу! День був сонячним (навіть якщо йшов дощ), на вулиці перехожі зустрічали доброзичливою посмішкою та душу огортало всепоглинуще світло. І все вдавалося, та не було перепон на шляху до будь-якої мети. Навіть транспорт приходив саме тоді, коли було необхідно. Саме у такі хвилини ви починали ретельно аналізувати власне життя, проводити так звану «інвентаризацію» своїх думок та вчинків. І, як правило, приходили до висновку, що совість чиста: не вбиваєте, не чините перелюб, не берете нічого чужого...

Однак дозвольте не погодитися. Якщо ви не виносите з офісу додому ручку або пів пачки паперу, то подзвонити на мобільний зі службового телефону можете собі дозволити. Виходить, крадете... Але якщо у подібному розкраданні ви як мінімум можете собі зізнатися, то злодійство комп’ютерного програмного забезпечення, як правило, навіть не кваліфікуєтеся як привласнення чужого. «Подумаєш, — заспокоюєте ви себе, — всі так живуть. Заходиш в Інтернет, натискаєш «завантажити Windows» — та все працює. Жодних проблем». Тим не менш, крадіжка софта розцінюється як крадіжка не тільки з юридичної точки зору, але і як глибоко гріховне діяння.

Проблема присвоєння чужого набагато ширша, ніж слідування догмам церкви. Уявімо собі ситуацію. Ми постійно працюємо, не покладаючи рук, сподіваючись, що здійсниться наше заповітне бажання: порадуємо себе, купивши щось новеньке та привабливе. Але в один прекрасний день повертаємося з роботи додому та виявляємо, що наша «скарбничка» викрадена та просто порожня. Виходить: мрії не судилося збутися найближчим часом! Але ж крадені речі ніколи нікому не приносять щастя. Рано чи пізно це відгукнеться злодієві: він буде жорстоко покараний. Або інша тема: ви написали вірш або пісню. І раптом через півроку по дорозі на роботу чуєте її на одному з радіоканалів у виконанні відомого співака. Прикро, правда?

Саме поняття «крадіжка» виникло тільки після того, як з’явилася приватна власність, тобто до виникнення християнства, за часів язичницьких культів. Воно стало результатом соціального розшарування первісних племен, становлення тісно переплетених між собою світських та релігійних ієрархій та появи у церковних структур свого майна. Ось тоді-то з метою виправдання соціальної нерівності, збереження власності — релігійної та світських левів — і виникло встановлення про гріховність злодійства. Після виникнення держави теза про те, що крадіжка — замах на божественно встановлене майнове право і тому гріховна, — остаточно «оселилася» у релігійних догмах. Причому, спочатку християнство заперечувало приватну власність. Але у міру становлення церкви, накопичення нею власності та на тлі меркантильних інтересів, у тому числі й владно-політичних, всі «забули» про бідність Христа та апостольській комуні. А потім були інквізиція, хрестові походи проти єретиків (ці «нечестивці» згадали у своїх проповідях, що всі люди рівні, а Ісус не мав власності) — ці дії були спрямовані на те, щоб злодійство, крім цивільного правопорушення, було визнано релігійним гріхом.

Крім того, можна злодійство розглядати як шкоду (собі або іншим). Взявши чуже, людина, по-перше, заподіює шкоду іншому, а по-друге, самому собі, тому що він змінює свою карму. Іншими словами: він сам добровільно коригує долю у бік погіршення, оскільки на рівні підсвідомості формується негативна установка: рано чи пізно, але вкрадене обов’язково залишить його та часто у самий невідповідний момент. Причому це може бути як грабіж з боку злодія, так і втрата великої суми грошей. Але це у кращому випадку. Іноді розплатою за привласнення чужого стають пожежі, усілякі форс-мажори та втрата здоров’я. Більш того, страждає не тільки той, хто вкрав, але і близькі йому люди. А душа злодія, спочатку тонка та ранима субстанція, поступово черствіє та перетворюється на камінь.

Європейці, як правило, не прислухаються до філософії стародавнього Сходу, тим не менш... Згідно з догмами буддистів, індусів та інших релігій, володіти чимось — значить бути господарем, тобто піклуватися про предмет володіння. А яка може бути турбота про вкрадене ПЗ? Про будь-яке програмне забезпечення піклуються інші — його творці та розробники. Більш того, створене їх руками дітище є предметом їхньої власності. Але не можна використовувати те, про що піклуються інші. Як мовиться, любиш кататися, люби й саночки возити. Однак виключно співробітники компанії Microsoft гарантовано забезпечують безперебійну та безвідмовну роботу операційної системи Windows — мозку будь-якого комп’ютера (а якщо програма дає збої, то відповідальність — на компанії-розробнику). І якщо кожен із нас буде завантажувати її безкоштовно, то поняття «власність» буде просто перекручене. З одного боку, завантаживши, а не купивши операційну систему та додатки до неї, ми відбираємо у трудівника його предмет турботи, його власність. А з іншого — ми прирікаємо себе на невдачі, хворобу та біди, сльози та страждання. Вселенський баланс порушується. І ви вже не зможете більше наполягати на тому, що живете згідно з совістю, маєте чисту душу, здатну на подвиги.

Досить часто доводиться чути від пересічного громадянина обурення з приводу непомірних цін, що виставляє Microsoft. Але його співробітники володіють інформацією, якої позбавлені інші, мають певний склад розуму та відповідну освіту, які дозволяють їм створювати все нові та нові версії вінди. Адже в усі часи були люди, які мали пряме відношення до знання та доносили його у тому чи іншому вигляді до іншої частини населення. Може для когось це стане відкриттям, але їх праця завжди оплачувалася, причому найчастіше у вигляді подання та пожертвувань. Погодьтеся, це теж гроші. Багато мандрівних мудреців та просвітлені вчителі жили шляхом подання. Попри уявну абстрактність їх робота — не порожня розвага, а праця за велінням серця та, відповідно до вищого задуму. Пам’ятаєте закони збереження? Якщо людина, віддаючи що-небудь, нічого не отримує натомість, то рано чи пізно це призводить до дисгармонії. Не менш важливий у наш час і психологічний аспект. Тому висновки робіть самі та у реченні: «вкрасти не можна купити» — кому поставте правильно.

 

Задати питання

Дивіться також

Товари

Telegram Vostok.UA Viber Vostok.UA